РЖИЩІВЩИНА В РОКИ БОРОТЬБИ РОСІЇ ТА ПОЛЬЩІ ЗА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ. СЕЛЯНСЬКІ ПОВСТАННЯ. - Ржищівщина в роки боротьби Росії та Польщі за Україну - Історія Ржищівщини - Каталог статей

РЖИЩІВЩИНА В РОКИ БОРОТЬБИ РОСІЇ ТА ПОЛЬЩІ ЗА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ. СЕЛЯНСЬКІ ПОВСТАННЯ.

Більша части на українських земель у другій половині XVIІ сторіччя входила до складу Російської імперії. Проте окремі частини України, зокрема Правобережжя, лишались під владою Польщі. Король Ян Казимир не міг погодитись з поразкою в війні 1648-1654 років, тому вирішив взяти реванш. Всередині жовтня 1663 року в стані короля вирішено "коронним і козацьким військам рушити за Дніпро. Після захоплення всієї України планувалось всіма силами вторгнутись у межі Московської держави і рухатись прямо на Москву" . Біля Ржищева, на Іван-горі, польські війська збудували чотирикутні земляні укріплення, а 13 листопада 1663 року здійснена переправа дев'яностотисячного війська польського короля. (Саме з цієї події народжується інша версія назви Іван-гори -Ян-Іван). "На одній з гір, пануючих Над Ржищевом, віддаленої від інших інтервалом, є чотирикутне земляне замковище з бастіонами по куткам. Гора ця називається Іван-горою, по тому видно, що в 1663 році на ній стояв король Ян Казимир, збираючись переправлятись за Дніпро для завоювання Малоросії". Біля Іван-гори було зроблено міст через Дніпро на байдаках. Навколо Ржищева також була встановлена сторожа на той випадок, коли з Києва московські воєводи вишлють військо проти короля. Через Дніпро польська армія переходила трьома ватагами. Першою командував сам король, другою відомий польський отаман Степан Чернецький. "Тоді ж у районі Трипілля і Стайок на Лівобережжя вийшли загони татар". Великі бої, що відбулися в січні 1664 року під Глуховим і в лютому під Новгород-Сіверськйм, закінчились цілковитою поразкою військ Яна Казимира від московських військ. Йшла мова про негайний відступ, Степан Чернецький вирядив короля на відступ через Литву, а сам перевів головне військо польське по льоду знову біля Ржищева. Поразка шляхетського війська привела до деякого послаблення панування поляків на Правобережжі. Та не надовго, бо 1667 року між Росією та Польщею підписаний Андрусівський мир, по якому обидві сторони домовились між собою про поділ України. Новообраний гетьман України П. Дорошенко був не згідний з Андрусівською домовленістю і ради незалежності України звернувся про допомогу до оттоманської імперії. Козаки озброїлись проти військ князя Ромодановського і на протязі всього 1668 року вся Малоросія знаходилась у військовому міжусобії. Аж в 1673 році військо російського князя Ромодановського перейшло в наступ проти козаків, керованих П. Дорошенком на Чигирин і зайняло без бою містечко Ржищів. В 1677 році замість розбитого П. Дорошенка, оттоманська Порта висунула іншу кандидатуру - Юрія Хмельницького. Турецька армія супроводжувала його війська аж до Чигирина. Турки "палили села й брали "ясир" (бранців). Разом з іншими околицями знищено й Ржищів". Похід Ю. Хмельницького закінчився невдачею. Піхота була загнана в Дніпро, де загинуло не менше двадцяти тисяч вояків. "Від смраду трупів до Дніпра тяжко було приступити, а інші трупи аж на Запоріжжя позаносило". Найтяжче довелось місцевому населенню. "Самойлович послав сина свого Семена з козаками і з московським військом, щоб вони перевели мешканців правого берега на лівий, а всі міста й фортеці знищили. 24 лютого (1678) Семен і воєвода Неплюєв підступили до Ржищева де засів прибічник Яненка, Трущенко. Нарешті Ржищів здобуто " і людей всих вистинали" - пише літописець" . За невдалий похід Юрія Хмельницького в 1681 році було страчено в Туреччині, і в тому ж році Москвою Порта підписала Бахчисарайський мир, по якому визнавалось володіння сторін на Україні. Правобережжя, а зокрема Ржищівщина, знову опинилась в руках польських панів Ворничів, що зразу ж взялися за відбудову своїх маєтностей. В 1684 році в Ржищеві вже було до двох десятків будинків. Селяни почали відбудовувати свої господарства. Почав відбудовуватись також і православний монастир Преображенія Господнєго. "Невідомо докладно, коди засновано Ржищівський православний монастир. Вороничі, даючи в 1649 році свої землі монастиреві, говорили про те, що монастир заснували їх предки і тепер він зруйнований "неприятелями хреста Господня". В другій половині ХVІІ сторіччя монастир знов одбудовано. Гетьман Мазепа затвердив цьому монастиреві маєтності, котрі здавна до нього належали" '. На рубежі XVII-XVII сторіч власники Ржищева мінялись дуже часто, мало не щороку. "Гетьман Іван Скоропадський універсалом 29 листопада 1709 року пожалував Ржищів з селами, які до нього належали: Гребені, Юшки, Панікарча, Зікрачі, Халча, Гуляники, Ходорів, Пмвці, Липовий Ріг, Пріцьки, Онацьки, Яшники під Кагарликом, Яшники на Дніпрі, Кальне, Кузьминці. До митрополичої Софійської кафедри, як з старини до ні належали". В 1711 році той же гетьман І. Скоропадський грамотою від 28 листопада підтвердив права володіння Київському Софіївському монастирю на Ржищів з навколишніми селами. "Містечко Ржищів займає дуже важливе місце між торговельними пунктами Київської губернії, особливо по торгівлі хлібом, що відправлявся по Дніпру в Литву. З цих документів видно: по-перше, Ржищів вже став економічним та соціально-політичним центром цього регіону ще з кінця XVII сторіччя: по-друге, з-за вигідного географічного розташування вздовж торговельного шляху по Дніпру та швидкого росту економіки краю було дуже багато ласих на право володіння цими землями. В цей час земля купувалась і продавалась разом з селянами. Маєтки дуже часто переходили від одного поміщика до іншого. Посилювалось національне і релігійне гноблення населення. "Про правове положення українського народу не може бути й мови: долю його було повне безправіє, межуючи з безправ'ям раба, селяни ледь сміють дихати без волі своїх панів, вони не мають ніякого права, вони не можуть ніяким способом ухилитися від утисків або жорстокості, вже не кажучи про несправедливість, яку вони терплять постійно" .(Ефименко А.Я. Южная Русь. Очерки, исследования и заметки., СПб, 1095, с127.) Але була ще одна умова, що надто погіршувала матеріальне положення селян - це посередництво євреїв. Для польського шляхтича допомога єврея була абсолютно неминучою. І євреї тягнулись на Україну, вперто зауваючи, що вони робились першими жертвами народної ненависті. На Київщині та Брацлавщині євреї з'являються після договору на Медвежих лозах 1625 року, а на Ржищівщині євреї з'явились після закінчення Визвольної війни 1648-1654 років. Зразу ж "заповнювали містечка, захоплювали в свої руки всю мілку торгівлю, посередництво між паном, євреєм та холпом".(Ефименко А.Я. Южная Русь. Очерки, исследования и заметки., СПб, 1095, с129.). Та все ж самим жорстоким було польське гноблення і самим тяжким - релігійне. Шляхетська Польща не обмежувалася зміцненням політичних позицій на Україні, а збільшувала тут свої військові сили під прикриттям релігійних місій. Щоб перешкодити виступам повстанців, польські власті збудували в Ржищеві 1740-го року костьол-фортецю, що об'єднував Обухівський, Переяславський, Старченківський та інші повіти. Костьол мав вигляд добре влаштованої фортифікаційної споруди: стіни двохметрової товщини, бійниці для гармат, сторожові башти по кутках навколишньої огорожі, яка мала висоту до трьох метрів. Навкруги костьол оточувала болотиста місцевість і тільки з південної сторони можна було дістатись КОСТЬОЛУ дорогою через перехідний міст, що збудований біля самих воріт. Під костьолом містився великий мурований підвал. По стінах якого були вимурувані печери на 2.5 метри вглибину і в один метр в ширину. Сюди закладались цинкові труни з покійниками багатих поляків, там їх і замуровували. З підвалу виводили три підземні ходи: один сполучав костьол з келіями Трінітарського монастиря всередині фортеці, другий виводив до Горянщини, а третій до польського кладовища. В часи небезпеки польські пани втікали через ці підземні ходи. До нашого часу костьол не зберігся. Його останні руїни знищено в 1984 році. Дістаючи підтримку уряду, католицьке духовенство захоплювало українські землі, відкривало Єзуїтські школи, завданням яких була боротьба з православієм. Що правда, традиційно більшість простого населення Ржищівщини так і залишалась православною. Відомо, що в Ржищеві в 1702 році на самому березі Дніпра збудована православна церква, а друга знаходилась при Преображенському монастирі. Під знаменням православ'я українське селянство часто бралось за зброю, виступаючи проти шляхетської Польщі. Всі ці повстання носили антикріпосний характер. "Протягом всього XVIIІ сторіччя майже безперервно вибухали. повстання українського народу проти шляхетського гніту. Основною силою в цих повстаннях було селянство. Активну участь у них брали й інші верстви населення - козаки, міщани"(Історія Української РСР. - К.: АН УРСР, 1953, Т.І, с 360.) . Учасників цих народних рухів називали Гайдамаками, які спочатку викликали у правобережної шляхти тільки легке роздратування, а потім перетворились на головну загрозу для неї. "Бачимо ми не тільки небезпеку для життя і майна нашого, але справжню погибель для всього нашого краю, так як розбещена гайдамацька зухвалість переноситься без найменшого опору від села до села, від міста до міста грабувати двори та костьоли, тиранськи мучити, пекти, на смерть забивати людей, відкрито забравши в свою власність всі шляхи і дороги, не допускаючи вільного переходу і переїзду: хватають і обдирають людей; через все це й спокушується й голота і все більше й більше росте кількість пристаючих до свавільних гайдамацьких куп"( Ефименко А.Я. Южная Русь. Очерки, исследования и заметки., СПб, 1095, с86.). Ржишівщина є досить близьким сусідом Запорізької Січі, з якої надходили постачання, людське поповнення і, що найважливіше, досвідчені ватажки. Ось один з прикладів "гуляння" гайдамацького в1705 році "У Ржищеві був замок і двір старости Щеневського. Заволодівши цією фортецею, гайдамаки порядком в ньому похазяйнували: забрали дві пушки, одну мортиру, одну гаковницю, шаблі, та ще дещо, все в дворі Щеневського, спалили старостин будинок та вбили якихось двох ляхів. Від Ржищева загін, тепер удосталь споряджений зброєю, відправився в зворотній путь по Дніпру в байдаці - взагалі, піші гайдамаки любили добиратись до ріки, щоб по ним здійснювать свої мандрівки. В байдаці ділились захопленими в Ржищеві грошима, дісталось по п' яти рублів на пай, пожитки ж полишили в байдаці без розподілу" (Ефименко А.Я. Южная Русь. Очерки, исследования и заметки., СПб, 1095, с86). Незадовго після подій у Ржищеві безпечну ватагу "...підстеріг російський капітан Київського гарнізону і забрав їх зі всією зброєю та збіжжям... Все вище сказане одностайно показали гайдамаки в Переяславській полковій канцелярії і в суді генеральному ствердившись після двох тортур" (Ефименко А.Я. Южная Русь. Очерки, исследования и заметки., СПб, 1095, с86). Гайдамаки розповіли, що їх ватага "...збиралась в Гарду з козаків, що набирались з зимовщиків з Польщи, що перебували в Запорізьких степах на рибних промислах. Збирав їх ватажок Олексій Лях"( Ефименко А.Я. Южная Русь. Очерки, исследования и заметки., СПб, 1095, с86). Такі повстання навряд чи можна було називати організованим селянським рухом з антифеодальною направленістю. Це радше стихійні повстання проти панів-гнобителів, хоча і мали антикріпосницьке забарвлення. Таким рухом і був виступ селян та "гуляючих" під назвою Коліївщини в 1768 році. Це повстання набуло більш широкого розмаху, аніж попереднє. Повстання охопило Київське, Подільське, Брацлавське, а також частину Волинського воєводства. Повстанці збирали ватаги, нападали, грабували та вбивали ляхів обабіч головних шляхів та робили набіги на панські маєтності. Після "справи" ховались по лісах та ярах. Відома ватага, що била ляхів вздовж дороги, яка йшла на Трахтомирів (біля сіл Дударі та Потапці). Ватага Поповнювалась за рахунок сіл: Грушів, Дударі, Черниші, Пшеничники, Ромашки, Букрин, Ходорів та Ржищів. Ця ватага часто нападала на маєтності гетьмана Потоцького. Повстання набуло такого розмаху, що "польські магнати почали просити царський уряд допомогти їм придушити рух. Боячись поширення антифеодального руху на Лівобережжя, і бажаючи посилити свій вплив на польську шляхту, царський уряд задовольнив їх прохання""(Історія Української РСР. - К.: АН УРСР, 1953, Т.І, с 360.). За допомогою військ російського генерала Кречетова Михайла повстання 1768 року було придушене. Це живий приклад того, що, крім поліських панів національним душителем стає Російська імперія. Коліївщина зазнала поразки тому, що це було стихійне повстання, яке носило локальний, розрізнений характер. Англійський історик Ерік Гібсон уживає поняття "соціальне розбійництво". На його думку, "соціальні розбійники поєднували в собі звичайні розбійницькі інстинкти й напівальтруїстичні прагнення за гноблених співвітчизників шляхом експропріації власності у багатих. Поза цими невиразними ідеалістичними мотивами "соціальні розбійники" не мали чітко окресленої ідеології чи планів встановлення соціально-економічної системи напротивагу вже існуючій". І все ж повстання показало, що український народ ніколи не мирився , не мириться і навряд чи буде миритись з національним гнітом з боку чужоземців.